2016 року минає 75 років від однієї з трагічних сторінок історії Голокосту в України - масового вбивства євреїв 29 - 30 вересня 1941 року у Бабиному Яру в Києві. 12 серпня Президент України Петро Порошенко видав Указ, що передбачає низку заходів, присвячених роковинам трагедії. Управлінням освіти і науки Славутицької міської ради затверджений План заходів з відзначення 75-х роковин трагедії Бабиного Яру. В Плані - організація в закладах освіти просвітницьких заходів, тематичних експозицій, екскурсій до Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» (м. Київ), Меморіального комплексу «Національний музей історії України у Другій світовій війні» та до Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» («Відродження») тощо.

Через масові розстріли, переважно євреїв, у 1941—1943 роках, здійснені німецьким окупаційним командуванням під час Другої світової війни, Бабин Яр -  всесвітньо відоме місце трагедії, що стала символом Голокосту, найбільший інтернаціональний цвинтар в Україні. Тут в роки фашистської окупації України було розстріляно понад 100 тисяч мирних радянських громадян, військовополонених, підпільників, партизанів, заручників, психічнохворих та ін. Тут же знайшли останній спочинок і кілька сотень українських націоналістів, членів ОУН – зокрема, й видатна поетеса Олена Теліга.

Бабин Яр — урочище на північно-західній околиці Києва. Верхів’я урочища Бабин Яр знаходилося біля сучасної вулиці Дорогожицької, а його основне русло (власне – яр), починалося від сучасної вулиці Мельникова в бік Куренівки. Тут пролягав один з самих великих на території Києва ярів (довжина більш ніж 2,5 км, глибина від 5 до 30 м), по дну якого протікав струмок з однойменною назвою, в минулому – права притока ріки Почайни.

Багато років у Бабиному Яру не було жодного пам’ятного знаку, який би нагадував про події 1941–1943 років. "Над Бабьим Яром памятников нет..." – так починається вірш Євгена Євтушенка, написаний 1961 року під враженням від поїздки до Києва і зустрічі зі свідком тих подій – письменником Анатолієм Кузнєцовим. Лише 1966-го року, після резонансного мітингу громадськості, присвяченого 25-річчю розстрілу євреїв у Бабиному Яру, у верхів’ї яру було зведено тимчасову стелу. У тому мітингу брав участь і відомий радянський письменник-дисидент Віктор Некрасов, якому належать слова: "Так, у Бабиному Яру були розстріляні не тільки євреї, але тільки євреї були розстріляні тут лише за те, що вони були євреями". Того року світ побачила і значно скорочена версія роману-документа Анатолія Кузнєцова "Бабин Яр". 14-річним хлопцем він по гарячих слідах записав в пошарпаний «загальний зошит» все, що бачив і чув на сирецьких і куренівських околицях.

Похилений вітром осіннім,

Над Бабиним Яром стою.

Отця сивобрового бачу,

І брата, і матір свою.

Не тут вони тяжко вмирали,

Не тут вони зморені сплять.

Та їхні молитви й благання

В деревах десь тут шелестять.

Тут Київ та рід мій козацький,

Тут наша свобода в крові.

Над братнім усопшим народом

Ми молимось, мертві й живі.

Я бачу – то мамині сльози

Блискочуть на хвилях Дніпра,

Я знаю – моя Україна

Воскресне на поклик добра!

(Дмитро Павличко. Бабин Яр. Реквієм)

Мандровний О.М., методист міського методичного центру